Основні проблеми виконання Угоди про Асоціацію: аналіз Правозахисного порядку денного для учасників EU Ukraine Human Rights Dialogue

A+ A-

Основні проблеми виконання Угоди про Асоціацію:

аналіз Правозахисного порядку денного

для учасників EU Ukraine Human Rights Dialogue

                                                                                                       

6-7 липня 2015 року, Брюсель 

 

  1. Ратифікація Римського Статуту Міжнародного кримінального суду: 

20 січня 2000 року Україною було підписано Римський статут Міжнародного кримінального суду (далі також – Статут) відповідно до Розпорядження Президента України від 11 грудня 1999 року № 313/99-рп. Згідно з Висновком Конституційного Суду України від 11 липня 2001 року № 3-в/2001 Римський Статут Міжнародного кримінального суду не відповідає Конституції України у частині, що стосується положень абзацу десятого преамбули та статті 1 Статуту, відповідно до яких “Міжнародний кримінальний суд… доповнює національні органи кримінальної юстиції”. Відтак, ратифікації Статуту має передувати внесення до статті 124 Конституції України одного техніко-юридичного речення. 

Після програшу політичного режиму Віктора Януковича в протистоянні на Майдані та втечі останнього до Російської Федерації у парламенті України попереднього скликання було зареєстровано законопроект за номером 4873, який пропонував техніко-юридичну правку до статті 124 Конституції України. У парламенті України нового скликання також був зареєстрований майже ідентичний за змістом законопроект з реєстраційним номером 1788. На жаль, законопроект № 1788 повторює долю попереднього, і досі не був винесений на розгляд Комітету з питань правової політики та правосуддя, який є профільним. Натомість лунають публічні виступи лідерів найбільших фракцій з намаганням обґрунтувати відкладення ратифікації Римського статуту. 

Правозахисні організації закликають Верховну Раду України невідкладно ухвалити законопроект № 1788 та виконати одну із вимог Угоду про Асоціацію з ЄС щодо ратифікації Римського статуту. 

  1. Реформування органів внутрішніх справ: 

Події річної давності під час Євромайдану, зокрема злочинне використання міліції владою, чітко вказали на необхідність кардинального реформування правоохоронної системи в Україні. Нещодавно Міністерство внутрішніх справ України підготувало пакет законопроектів щодо реформи органів внутрішніх справ, на які давно очікує суспільство. На жаль, участь громадянських та міжнародних експертів у розробці цих документів була обмежена, відтак, не були враховані багато інноваційних пропозицій. 

Попри позитивні новели у прийнятому в першому читанні проекту закону “Про Національну поліцію” з реєстраційним № 2822, цей законопроект містить цілий ряд системних недоліків, які порушують принципи стратегії розвитку органів внутрішніх справ, – демілітаризації, прозорості роботи та професійної підготовки персоналу. Так, законопроект не передбачає обов’язковість конкурсу для призначення на посади, чим створює умови для збереження корупції. Відсутні зміни щодо системи професійного навчання поліцейських, їх страхового та медичного забезпечення. Натомість зберігається радянська система спеціальних звань, що не дозволяє відійти від успадкованої ще за часів СРСР мілітаризованої моделі побудови сервісної служби, завданням якої є служіння суспільству. 

З огляду на винесення цього та інших законопроектів з пакету на пленарний розгляд, правозахисні організації свідомі того, що на цьому етапі громадськість може вплинути лише на окремі елементи законодавчої основи діяльності поліції, тому вже зараз важливо створити передумови для впливу на подальші етапи реформи, і для цього слід закласти відповідні інституційні передумови. Тому однією із наших основних вимог є розширення можливостей для забезпечення підконтрольності поліції суспільству в цілому, територіальним громадам, громадянам. Зокрема через розширення функцій поліцейських комісій та надання їм доступу до матеріалів службових перевірок, представлення та обговорення остаточного публічного звіту на місцевій раді, формування щорічного плану місцевих пріоритетів поліцейської діяльності за результатами консультацій із органами місцевого самоврядування, організаціями громадянського суспільства тощо. 

  1. Ухвалення Національної стратегії з прав людини: 

Міністерством юстиції України та Міністерством закордонних справ за активною участі громадськості  було здійснено великий обсяг роботи з підготовки тексту документу. Водночас під час обговорення проекту документу на слуханнях Комітету прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин правозахисними організаціями були висловлені цілий ряд зауважень з огляду на те, що остаточні рішення про його зміст приймали майже виключно фахівці міністерств. 

Зрозуміло, що Стратегія має визначати ключові пріоритети державної політики у сфері прав людини на наступні кілька років та не має на меті перерахувати усі існуючі права та свободи. Критерії, за якими визначаються дані пріоритети, сформульовані у розділі “Загальні положення” проекту документу. Водночас з тексту не зрозуміло, яким чином дані критерії були застосовані при виборі тих чи інших прав. Наприклад, проект передбачає забезпечення прав національних меншин, водночас він не містить згадки про корінні народи, зокрема, кримськотатарський, який піддається переслідуванням з боку окупаційної влади. Також важливо відзначити, що текст проекту має відповідати проголошеним у ньому принципам конкретності та досяжності, вимірюваності стратегічних цілей. У цілому ряді пунктів ці принципи просто не дотримуються, що не може не вплинути на якість документу. Попри те, що кроки для реалізації Стратегії будуть детально виписані у майбутньому Плані дій, такий рівень формулювання положень Стратегії залишає широкий простір для двозначного трактування та унеможливлює реальне визначення ефективності її виконання. Одним із суттєвих недоліків Стратегії є залежність її реалізації від фінансових ресурсів. Відтак, в разі відсутності ресурсів така стратегія може бути зведена нанівець. Натомість Стратегія має містити задекларовану політичну волю, закріплену на рівні закону, згідно якої, людина, її права та свободи, честь та гідність мають бути основною цінністю держави. Саме цей принцип має бути наріжним каменем Стратегії та її реальним кінцевим результатом.  

На даний час в Адміністрації Президента була створена робоча група за участю представників організацій-учасників Платформи “Правозахисний порядок денний”. Після доопрацювання тексту документу планується ухвалення тексту Стратегії в парламенті у вигляді закону. 

  1. Питання недискримінації, ґендерної рівності, захисту прав людей з інвалідністю та прав національних меншин: 

В четвертому періодичному звіті Європейської Комісії також йдеться про виконання зобов’язань щодо забезпечення принципу рівності та недискримінації щодо всіх груп в усіх сферах суспільного життя. І хоча протягом останніх років Україна досягла значного прогресу на цьому шляху, залишається ще досить великий обсяг робіт задля практичного виконання взятих нею зобов’язань в цій сфері. Так, значним успіхом стало прийняття та внесення змін до Закону України “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні”, однак наступним кроком буде гармонізація цього закону з іншими нормативними актами, зокрема із Законом України “Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків” та Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, внесення відповідних змін до інших нормативних актів, зокрема Кодексу законів про працю, та чітке й недвозначне передбачення в ньому сексуальної орієнтації в якості забороненої ознаки. Ще одним важливим питанням є внесення змін до захисту від дискримінації. На сьогодні неузгодженість між нормативами адміністративного та кримінального кодексів з метою створення ефективної системи документами та криміналізація дискримінації, встановлена статею 161 ККУ (що є, як мінімум, прикладом неспіввимірного покарання та неефективного засобу захисту), створюють правову невизначеність, що не сприяє формуванню судової практики. Ще одним надзвичайно важливим кроком держави в сфері саме запобігання дискримінації повинна стати розробка національного плану дій щодо запобігання дискримінації, який би створив підґрунтя для системної та скоординованої роботи усіх органів влади та місцевого самоврядування. Основою для написання такого плану може стати Національна Стратегія з прав людини. 

Питання реформування існуючого законодавства про національні меншини та його розширення з метою забезпечення прав корінних народів, незважаючи на величезну актуальність, протягом останнього періоду так і не було зрушено з точки “лише обговорення”. До Верховної Ради України не було внесено жодної конкретної пропозиції. Також не було завершено роботу над національною концепцією етнонаціональної політики, що з огляду на ситуацію в країні є вкрай важливим. Єдиним зрушенням в сфері дотримання прав національних меншин можна вважати Стратегію інтеграції ромської національної меншини до 2020 року, однак і до цього документу в громадянського суспільства є певні питання щодо наявності в ньому чітких індикаторів оцінки, формального його виконання органами державної влади та місцевого самоврядування, а також відсутності бюджетного фінансування більшості пунктів. 

Довідково: Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що працюють у сфері моніторингу,  аналізу та розробки законодавства відповідно до основних засад прав людини та основоположних свобод. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр Громадянських Свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Будинок прав людини в Києві, Центр “Соціальна Дія”, Проект “Без кордонів”, Євромайдан SOS. 

Текст також підтримали ХОФ “Громадська Альтернатива”, Фундація “Відкритий діалог”. 

За додатковими питаннями прохання звертатися на електронну пошту платформи: human.rights.agenda.ua@gmail.com